НОВИНИ

Коротко і по суті. Лише Найважливіше.
UMN.UA - це найважливіші теми дня у розвитку та ексклюзиви з прямих ефірів UMN. Красиво. Інформативно. Виключно. Будь собою. Будь з нами. Бути справжнім – важливо!
Launched by
Якщо вам подобається те, що ми робимо —
будемо вдячні за фінансову підтримку нашого проєкту.
💙💛
Наші реквізити:
ГО ЮМН
IBAN:
UA063052990000026001016207598
pb.ua:
5363 5423 0778 1303
monobank:
5375 4141 0021 8964
Наша банка монобанк:
Paypal:
paypal@skrypin.ua
Payoneer:
5300 7211 2293 8860
Мобільні перекази:
+380963302229

Втрачений рік. Як просувається суд у справі про розстріли на Інститутській

13:30 / 26 листопада 2020
Фото: Станіслав Козлюк

Майже рік тому відбулося велике звільнення з ОРДіЛО. 29 грудня 2019-го Україна змогла повернути з тюрем «ДНР» та «ЛНР» 76 своїх громадян. Натомість українська влада віддала російським бойовикам людей, причетних до війни на Донбасі. А разом з ними і колишніх бійців спецпідрозділу «Беркут», обвинувачених у розстрілах людей 20 лютого 2014 року на Інститутській. Рішення влади не змогли змінити ані прокурори, які відмовлялися випускати ексберкутівців на свободу, ані звернення родичів убитих майданівців та їхніх адвокатів, ані масові протести під судами й слідчим ізолятором в Києві. Тож Сергій Зінченко, Павло Аброськін, Олександр Маринченко, Олег Янішевський та Сергій Тамтура, яких звинувачували у вбивствах протестувальників, відправилися на тимчасово окуповані території. Згодом в Україну повернулися лише двоє з них: Маринченко і Тамтура. У результаті один з найважливіших судів у справах Майдану опинився у підвішеному стані, пише Станіслав Козлюк для "Українського тижня". 

4 роки суду

Варто пояснити, що справу про вбивство протестувальників на Інститутській почали розглядати ще 2015 року. Займався цим Святошинський районний суд Києва. Тоді було лише двоє обвинувачених: Зінченко та Аброськін. Разом із ними на лаві підсудних мав опинитися і їхній командир Дмитро Садовник: ще 2014 року, поки тривало розслідування, всі троє сиділи у київському слідчому ізоляторі. Проте восени 2014-го суддя Печерського райсуду Світлана Волкова чомусь звільнила Садовника під домашній арешт, звідки він втік і, ймовірно, наразі переховується на росії. Після завершення слідства справу передали в той самий Печерський суд, однак там не змогли зібрати колегію суддів, тож долю однієї з ключових справ Майдану вирішував Апеляційний суд. Той, у свою чергу, віддав справу до Святошинського суду.

Підготовчі засідання, під час яких суд вирішував, чи братися за справу, відбулися ще весною 2015-го. Влітку того самого року сформувався суд присяжних і почалися засідання по суті. Слідство звинуватило Зінченка й Аброськіна у вбивстві 39 протестувальників. За кілька місяців засідань встигли допитати кілька десятків постраждалих і передивилися кілька важливих відеозаписів, на яких зафіксовані смерті майданівців. Приблизно в цей час слідчі затримали ще трьох підозрюваних, ними були Маринченко, Тамтура і Янішевський. Наприкінці 2015-го — на початку 2016-го справу Зінченка-Аброськіна, яку вже слухали в суді, об’єднали зі справою трьох затриманих ексберкутівців. І Святошинський суд почав засідання спочатку. Щоправда, цього разу звинувачення були значно серйозніші: колишніх спецпризначенців звинуватили у вбивстві 48 людей, замаху на вбивство 80 майданівців, перешкоджанні мирним протестам і тероризмі.

Святошинський суд взяв доволі високий темп: засідання у справі про розстріли відбувалися раз або двічі на тиждень (залежно від завантаженості суддів) впродовж чотирьох років: до січня 2020-го. За цей час встигли допитати 130 потерпілих і понад 50 свідків. Серед останніх, зокрема, були й контр-снайпери Служби безпеки України, які заявили, що 20 лютого 2014-го ані в будинках на Інститутській, ані в будівлях на прилеглих вулицях не бачили снайперів (про яких активно говорить проросійська пропаганда).

Також за чотири роки суд оглянув години відеозаписів і гігабайти фотографій, на яких зафіксовані всі убивства на Інститутській. За оцінками учасників процесу: прокурорів, адвокатів екссиловиків та представників потерпілих, на вирок у справі можна було б очікувати до кінця 2020 року. Адже в суді залишалося не так багато роботи: допит ще кількох десятків свідків, свідчення обвинувачених, уточнення, дебати й далі судді мали йти до нарадчої кімнати.

Відпущені на обмін

Приблизно наприкінці листопада 2019 року почали ширитися чутки, що українська влада готує обвинувачених у масових розстрілах до грудневого обміну з російськими бойовиками з ОРДіЛО. У грудні того ж року Святошинський райсуд відмовився звільняти колишніх міліціонерів і, аби уникнути зайвих чуток, переніс судові засідання аж на січень 2020-го. Щоправда, обвинувачених у вбивстві таки відпустили, але через Апеляційний суд. Тогочасний генпрокурор Руслан Рябошапка навіть підготував окремий лист, в якому фактично наказував своїм підлеглим звільняти фігурантів майбутнього обміну з-під арештів. Втім, прокурори, які всі чотири роки працювали у справі, відмовилися виконувати вказівки керівництва. Тож пан Рябошапка замінив їх на більш лояльних. Врешті, ексберкутівців обміняли. При цьому Генпрокуратура заявляла, що справі про розстріли на Інститутській нічого не загрожує. І її нібито мають продовжити слухати, як і раніше.

Навіть називали два сценарії, за якими все відбуватиметься. Перший: колишні міліціонери повертаються в Україну й суд триває як і раніше. Другий: колишні міліціонери не повертаються в Україну, суд переходить в заочний режим. Тобто буде судити ексберкутівців без їх присутності. Проте жоден із сценаріїв не спрацював: з ОРДіЛО повернулося лише двоє колишніх спецпризначенців — Маринченко і Тамтура. Інші троє нібито перебувають на тимчасово окупованому Донбасі й не можуть звідти виїхати через проблеми з паспортами. Святошинський суд, між тим, втратив рік часу. Адже з січня до грудня 2020-го не відбулося й десятка судових засідань. А розгляд самої справи не просунувся вперед: поки суд очікував на повернення обвинувачених (або ж на зміни до законодавства, про які нижче), які нібито мали проблеми з паспортами, у залі засідань не допитали жодного свідка, не дослідили жодного відео чи фотографії.

11 місяців паузи

Пандемія COVID-19 внесла у роботу свої корективи. Проте одна з найбільших проблем, з якою стикнувся суд — законодавство про спеціальне судове провадження. Більш відоме на загал як «заочний суд». Так, в Україні існує спеціальний закон, який регламентує, як і коли таку процедуру можна застосовувати. Одна з основних умов для цього — оголошення людини в розшук Інтерполом. Останній, щоправда, часто відмовляється це робити, оскільки вбачає нібито політичні мотиви у кримінальному переслідуванні людей, які вчиняли злочини під час Революції гідності. Така ситуація, наприклад, була з цілою низкою чиновників часів президентства Віктора Януковича. Так само виникають проблеми із трактуванням певних норм заочного судочинства: наприклад, чи має суд починати розглядати «заочну» справу з самого початку. Тобто із зачитування обвинувального акту. Наприклад, прокурори у справі щодо розстрілів на Інститутській переконують: заочний суд має починатися з моменту зникнення обвинувачених. Частина захисників екс-беркутівців, натомість, зазначає: засідання повинні починатися «з нуля».

Втім, у випадку зі справою про розстріли протестувальників 20 лютого 2014-го все значно складніше. Адже ми маємо ситуацію, коли двоє з п’яти обвинувачених повернулися в Україну. І суд присяжних постав перед дилемою: або розділити справу й продовжувати засідання щодо двох колишніх беркутівців, які лишилися, або тягнути час і чекати, поки Верховна Рада врешті ухвалить зміни до закону про заочний суд. Зокрема, щодо необов’язковості розшуку Інтерполом та обнулення судового провадження (нині закон передбачає, що за явки обвинувачених потрібно наново починати судовий розгляд, тобто із зачитування обвинувального акту) тощо.

Нагадаємо, що обіцянки змінити процедуру заочки лунають вже кілька років. Вперше про це почали говорити в часи генпрокурора Юрія Луценка. Тоді в Генпрокуратурі працювала ціла робоча група, яка мала розробити зміни до закону. Всі необхідні документи і пропозиції підготували, проте вони так і не дійшли до Верховної Ради. Згодом аналогічні зміни мали розробити за генпрокурора Рябошапки. Співрозмовники Тижня серед потерпілих у справі про розстріли на Інститутській зазначали, що після обміну ексберкутівців керівництво Генеральної прокуратури обіцяло розробити й подати до парламенту відповідні зміни до законодавства. Відтоді минуло вже 11 місяців. Змін досі немає. Тож під час засідання 20 жовтня Святошинський суд ухвалив рішення: оголосити Зінченка, Аброськіна і Янішевського у міжнародний розшук. Також у своєму рішенні судді прописали умови, за яких вважатимуть міжнародний розшук дійсним: для цього необхідно, аби екс-беркутівців почали шукати або Інтерпол, або правоохоронці інших країн.

Вже під час судового засідання 25 листопада Святошинський суд вирішив розблокувати розгляд провадження про розстріли на Інститутській і розділив справу на дві частини: перша стосується ексберкутівців, які повернулися до України, друга — ексберкутівців, які досі, імовірно, лишаються на окупованому Донбасі. В подальшому суддя Сергій Дячук разом із присяжними буде розглядати саме першу справу. Засідання ж у другій зупинені. Принаймні до моменту, поки колишніх міліціонерів не почнуть розшукувати правоохоронці інших держав. Крім того, Святошинський суд залишає за собою право знову об’єднати дві справи в одну.

Суд прийняв Соломонове рішення. Це той випадок, коли вівці цілі і вовки ситі. Розгляд справи продовжиться, правда буде лише двоє обвинувачених. Але суд у рішенні сказав, що виділені матеріали щодо трьох інших обвинувачених (Зінченка, Аброськіна, Янішевського — ред.) він лишає за собою. І якщо хтось із них знайдеться, або повернеться, або почне діяти міжнародний розшук — не виключено, що ці справи об’єднають знову.

Стефан Решко, адвокат обвинувачених (коментар Тижню)

Прокуратура, водночас, не виключає заочного суду щодо зниклих обвинувачених.

Ми були проти, аби справи роз’єднували. У нашій історії є конкуренція двох критеріїв: розумних строків проти повноти судового розгляду. Варто було б розглядати справу, у якій фігурують п’ятеро обвинувачених, а не двоє. Прокуратура зробила все залежне, аби відбувся міжнародний розшук трьох зниклих обвинувачених. Виходячи з критеріїв, які встановив суд, ми чекаємо або розшуку за лінією Інтерполу, або розшуку іншими компетентними органами інших країн (поліцією — ред.). Ми подавали відповідні запити, але станом на 25 листопада відповідей не отримали. Якщо у нас з’явиться можливість, ми отримаємо підтвердження, що міжнародний розшук відбувається — так, ми можемо отримати дозвіл на заочний суд, а потім — і на об’єднання двох справ щодо розстрілів на Інститутській в одну.

Олексій Донський, прокурор (коментар Тижню)

Разом із тим, і родичі вбитих майданівців, і їхні адвокати досі очікують на зміни до законодавства. Адже без них в одній з ключових справ Майдану буде урізаний вирок, в якому фігуруватимуть лише двоє ексберкутівців. У гіршому — вона просто розвалиться.

Щодо заочки — цікава історія. Сама процедура заочного суду є запобіжником від свавілля поліції. Адже підозрюваний чи обвинувачений може і не знати, що його розшукують. Чи судять. Бо йому про це не повідомляли. Водночас, є приклад суду щодо MH-17 у Гаазі. Це злочин, пов’язаний з політикою і війною. Один з підозрюваних у цій справі — Ігор Гіркін. Його не шукає Інтерпол. Але заочний суд в Нідерландах триває. І там Гіркін — обвинувачений. Тому що прокурори довели, що кожен з фігурантів знає: суд в Гаазі почався, підозрювані знають про кримінальне переслідування. І ніхто не говорить, що нідерландські суди не об’єктивні, що правосуддя там — погане. Разом і з тим, в Україні є цілий пласт обвинувачених, які знають, що вони під кримінальним переслідуванням. Вони переховуються на території інших країн. Врешті, як у випадку із судом щодо розстрілів на Інститутській — обвинувачені були в суді, чули обвинувальний акт, знають в чому їх обвинувачують і брали участь у судових засіданнях. У такому випадку не потрібна додаткова гарантія. Тобто розшук Інтерполу. Таку категорію обвинувачених, які втекли просто з лави підсудних, варто виокремити в окрему групу, аби суди могли судити таких людей заочно без окремих дозволів.

Євгенія Закревська, адвокат родин Небесної сотні (коментар Тижню)

Проте чим далі, тим менше лишається часу. І якщо Офіс генпрокурора (чи депутати) не розробить змін до законодавства — суд має всі шанси не довести справу до кінця. Адже, як зазначалося вище, він зможе винести вирок лише щодо двох ексбійців «Беркуту». Що ж до трьох інших — суд чекатиме на міжнародний розшук. А випадку появи обвинувачених існує ризик обнулення. Тобто суд присяжних, який майже завершив розгляд справи про розстріли на Інститутській, не зможе винести вирок трьом колишнім беркутівцям, які не повернулися в Україну після обміну. І весь судовий процес щодо Зінченка, Аброськіна і Янішевського потрібно буде починати спочатку. Байдуже: буде це заочний суд чи ні. І, за оптимістичного сценарію, для вироку у такому випадку знадобиться щонайменше іще п’ять років.

Хто зі світових лідерів вакцинувався від коронавірусу

14:17 / 22 січня 2021

Понад 50 країн світу почали вакцинувати населення від коронавірусу. Одними з перших нарівні з медиками щеплення роблять державні лідери. По-перше, переважно вони люди у віці, а, по-друге, прагнуть підвищити суспільну довіру до вакцинації. «Слово і діло» пропонує подивитися, хто зі світових лідерів вже прищепився від COVID-19.

У середині грудня від коронавірусу вакцинувався прем'єр-міністр Ізраїлю Біньямін Нетаньяху. Він був першим, хто це зробив в Ізраїлі. Разом із ним вакцину компаній Pfizer і Biontech отримав міністр охорони здоров'я. «Невелика ін'єкція для людини, величезний крок для здоров'я всіх. Зробіть щеплення», – закликав Нетаньяху. Процедуру проводили в прямому ефірі, щоб на особистому прикладі спонукати населення вакцинуватися.

Ще до свого вступу на посаду прищепився від коронавірусу Джо Байден. Він також зробив це у прямому ефірі: «Я роблю це, щоб продемонструвати, що люди повинні бути готові, коли буде доступна вакцинація. Нема про що турбуватися». Віцепрезидентка Камала Гарріс теж вакцинувалася.

У січні вакцинувався президент Туреччини Реджеп Ердоган. Йому ввели дозу китайського препарату Sinovac. Російським препаратом «Спутник V» прищепився президент Гвінеї Альфі Конде.

Вакцинувалися препаратом Pfizer також президент Румунії Клаус Йоганніс, президент Словаччини Зузана Чапутова, президент Греції Катерина Сакелларопулу, президент Чехії Мілош Земан. 9 січня вакцинувалися королева Великої Британії Єлизавета II та її чоловік принц Філіп. Однак в Букінгемському палаці не повідомили, якою саме вакциною.

У Ватикані в січні стартувала вакцинація, і щеплення вже зробив Папа Римський Франциск. Ще до цього він закликав людей вакцинуватися від коронавірусу: «Я вважаю, що з етичної точки зору кожен повинен вакцинуватися, це етичний момент, так як ви ризикуєте не тільки своїм здоров'ям, своїм життям, а й життям інших».