НОВИНИ

Коротко і по суті. Лише Найважливіше.
UMN.UA - це найважливіші теми дня у розвитку та ексклюзиви з прямих ефірів UMN. Красиво. Інформативно. Виключно. Будь собою. Будь з нами. Бути справжнім – важливо!
Launched by
Якщо вам подобається те, що ми робимо —
будемо вдячні за фінансову підтримку нашого проєкту.
💙💛
Наші реквізити:
ГО ЮМН
IBAN:
UA063052990000026001016207598
pb.ua:
5363 5423 0778 1303
monobank:
5375 4141 0021 8964
Наша банка монобанк:
Paypal:
paypal@skrypin.ua
Payoneer:
5300 7211 2293 8860
Мобільні перекази:
+380963302229

Батько пермського стрілка вбивав українців на Донбасі – ЗМІ

13:39 / 21 вересня 2021

Після масового вбивства в університеті російської Пермі журналісти вивчили сім’ю 18-річного Тимура Бекмансурова, стрілка, який влаштував масову бійню у виші. Як стало відомо виданню Znak зі слів сусідів, батько нападника працює найманцем та воював на боці московитських окупантів на Донбасі. 

Батько Тимура не живе з ними. Начебто десь в Удмуртії. Знаю, що на життя заробляє війною. Ще з чеченської найманцем працював і потім майже по всіх гарячих точках воював, включно з Донбасом", – сказав сусід Бекмансурових.

За його словами, Тимур з дитинства бачив зброю: “декілька батьківських рушниць в цій квартирі досі зберігаються, Тимур на них і вчився стріляти”. 38 тис. рублів на рушницю, з якою Бекмансуров прийшов сьогодні до університету, продовжив співрозмовник, дали йому влітку “власні батьки”. “Вони з однокласником Володею їздили влітку усі разом на полігон пристрілювати її”, — додав співрозмовник. 

Про те, що Бекмансуров готує “Колумбайн” (термін, що виник за слідами розстрілу в американській школі “Колумбайн” у 1999 році, який грає важливу роль у дослідженні психології масових вбивств), багато, з його слів, почали підозрювати ще в травні цього року. “Він почав розповідати, що може зайти запросто в свою школу і всіх там покласти”, — сказав сусід стрілка. Ці розмови почалися незабаром після розстрілу, який влаштував 11 травня у казанській гімназії № 175 19-річний Ільназ Галявієв, і Бекмансуров “про Галявієва згадував”.

Журналісти також додали, що: “Чоловік вважає, що мати Бекмансурова „напевно знала“ про плани сина, але вважала за краще не загострювати на цьому увагу. Чи то не хотіла педалювати тему і дратувати зайвими нотаціями сина, чи то жінці просто було ніколи цим займатися. „Вона якийсь великий керуючий працівник“, — стверджує сусід Бекмансурових”. 

20 вересня студент першого курсу юрфаку Пермського держуніверситету Тимур Бекмансуров прийшов з рушницею до вишу й влаштував масовий розстрліл. Загинули шестеро людей, 28 отримали вогнепальні поранення і різні травми. Через лічені хвилини з’ясувалося, що стрілок написав листа — маніфест, в якому назвав його оточення “біосміттям” і докладно описав як протягом декількох років готувався вбивати. 

Майбутня еліта. Хто може допомогти перетворити ветеранів на рушійну силу суспільства

10:21 / 17 жовтня 2021

Сучасні ветерани навряд чи схожі на традиційних радянських дідусів у медалях і з гвоздиками. Тепер це активісти, політики та бізнесмени, що здатні захистити державу, відстояти свої інтереси й допомогти побратимам окремо або за участі влади. Саме про це 8 жовтня говорили в Маріуполі на масштабному форумі «Всеукраїнський діалог «Ветерани–громада». На ньому ветерани АТО/ООС зустрілися з владою, проговорили проблеми та досягнення. Форум об’єднав декілька тем, одна з основних — самоорганізація, пише Юлія Гаркуша для Українського тижня.

Спільнота ветеранів є однією з найбільш значущих у громаді, і не буде перебільшенням стверджувати, що без цієї спільноти вже не можна визначити шлях усієї країни. Це справжня армія, що на восьмий рік війни становить близько 500 тис. тих, хто повернувся з фронту. Але перш ніж повернутися до мирного життя та стати бізнесменом, політиком, активістом чи волонтером, часто доводиться проходити довгий шлях реабілітації, і нерідко перший, хто допоможе, — колишній побратим, теж ветеран.

Фізична, психологічна та соціальна реабілітація — перший виклик від мирного життя, з яким стикається людина, що повернулася з фронту. Нерозуміння та неповага з боку суспільства — перше, про що говорять ветерани, запевняє директорка Госпіталю ветеранів війни «Лісова поляна» Ксенія Возніцина. Тут потрібна співпраця МОЗ та Мінвету й розробка спеціальної програми щодо поширення уніфікованих механізмів роботи. Ксенія — професійна лікарка, яка роками займається питанням реабілітації ветеранів. Вона переконана, що в процесі реадаптації ветеранів повинні брати участь і комунальні установи, і соціальні служби, і громадські організації. Варто об’єднатися для створення невеличких центрів, просторів, хабів з елементами психосоціальної підтримки ветеранів не тільки на рівні обласних центрів, а й на рівні районів. Ще одна специфічна проблема — контузія, або «автограф війни», як її інколи називають. 55–60% контузій не зафіксовано, тому й виявити їхні наслідки буває важко. Позитивним є досвід співпраці міської психіатричної лікарні з місцевою громадською організацією «Бандерівський Схрон» з Івано-Франківська. Центр реабілітації там працює з 2016 року. За цей час налагодили співпрацю та схему роботи з важкими пацієнтами, з ветеранами, що мають ті чи інші залежності.

З березня 2017 року Центр працює і як Будинок ветерана, де учасники бойових дій у кризових ситуаціях мають можливість тимчасового проживання в колі побратимів, що дуже важливо. Центр виконує роль транзитного середовища між фронтом, іноді — медичним закладом і цивільним суспільством. Перебування в доброзичливому середовищі серед інших ветеранів та волонтерів, у якому відчувається безпека, розуміння, потрібність, допомагає ветеранам адаптуватися до мирного життя, налагодити або відновити соціальні зв’язки. Центр реабілітації «Бандерівський Схрон» з Івано-Франківська на форумі вперше отримав нагороду «Багряний хрест» як волонтерська організація. Це перша громадська заохочувальна відзнака, яку ініціювали ветерани. Нагороду можуть отримати цивільні громадяни, які впродовж останніх семи років підтримували українську армію та далі це роблять. ГО «Простір можливостей» розробила цю відзнаку спільно з Українським інститутом національної пам’яті. «Багряний Хрест» став першим в історії України елементом зворотного зв’язку від ветеранів до суспільства, яке не втомилося від війни, що триває вже восьмий рік.

Іншим способом реабілітації є ветеранський бізнес. Бути вільним найманцем, мати свій бізнес або працювати на господаря — різниця є завжди. Ветеран — це людина із загостреним відчуттям справедливості, тому йому важко йти працювати в корпорацію. А бізнес — це сублімація війни, каже Сергій Позняк, ветеран-підприємець, голова Асоціації підприємців-ветеранів АТО (АПВА). Він додав, що бізнес — «це шлях інклюзії ветерана в суспільство, це шлях створення робочих місць саме для ветеранів». Важливо зробити з ветеранів бізнес-еліту, проте еліта — перш за все відповідальність за вибір перед суспільством, відповідальність перед нащадками. І ветерани її на себе вже взяли, коли зі зброєю пішли на фронт.

«Дуже потрібна якась адекватна потужна та зрозуміла стратегія, хотілося б погодити якусь таку стратегію, яка буде створювати імідж ветерана-підприємця не як когось, хто хоче отримати гроші й нічого не робити, бо це не так. Ми профінансували бізнеси на 2 мільйони, і жоден проєкт не вийшов на дефолт, жоден не хитнувся», — підкреслив Сергій Позняк.

Сьогодні АПВА готова сприяти у відкритті власної справи, гуртувати тих, у кого вона вже є, і просувати концепцію ветеранського бізнесу. Є стратегія розвитку ветеранського бізнесу, є три законопроєкти, які ще має ухвалити Верховна Рада.

Але навіть без них уже достатньо успішних прикладів співпраці ветеранів із владою. Сьогодні важливо реалізувати накопичений досвід у кожному регіоні та масштабувати на всю країну. Окрім усього, такі ініціативи так чи так пов’язані з реформою децентралізації, реформою розвитку регіонів. Наприклад, Хмельниччина має найбільшу кількість розподіленого житла та готова ділитися досвідом. У мерії діє правило «найкращий подарунок на свято ветерану — своя квартира», і міська влада вже готує видачу квартир на найближчі свята. Тут діють програми повного фінансування, співфінансування за схемою 50/30, а часто й 60–70% вартості житла виплачують із міського бюджету. Частину квадратних метрів жертвують самі забудовники ніби в певний фонд, потім цю нерухомість також розподіляють. За словами Володимира Шрубковського, керівника «Центру допомоги учасникам АТО» у Хмельницькій області, першими квартири за цим принципом отримують ті, хто має поранення та інвалідність, травми, контузії й не оформлює їх офіційно. Діє спеціальна комісія, яка розглядає такі випадки.

Свого часу Житомир став першим містом, де з’явився ветеранський простір «Дім ветерана», робота якого спрямована на допомогу учасникам бойових дій в адаптації та поверненні до мирного життя. Це дорогий проєкт, але наразі його ККД становить 20% від закладеного потенціалу, зізнався мер Житомира Сергій Сухомлин. Він також додав: «Я розумію, що такий простір потрібен ветеранам, щоб вони там збиралися, навіть відсвяткувати день народження або згадати побратимів, які, на жаль, загинули. Але він працює час від часу. І це не дуже ефективно. Ветеран — не професія, та й поєднати в одному просторі все й одразу просто неможливо. Значно ефективніше працювати за напрямами». За його словами, четвертий рік поспіль міська влада відправляє учасників бойових дій на форум ветеранів НАТО, який проходить у Франції. «Коли наші військові бачать шанобливе ставлення до себе, це і є реабілітація в колі «своїх людей», — наголосив Сухомлин.

Нині в Житомирі мешкає понад три з половиною тисячі ветеранів. Для них працює комплексна програма соціального захисту, яку розраховано до 2025 року. Також із міського бюджету сплачуються послуги санаторно-курортного лікування та відшкодування витрат за лікування й медичну реабілітацію учасників АТО/ООС і членів родин загиблих. Організовано надання близько 31 тис. соціальних послуг, зокрема: психологічні та юридичні консультації, послуги посередництва, інформування, сприяння в оздоровленні, отримання гуманітарної допомоги. Натомість у Маріуполі ветеранам не вистачає потужностей для медичної реабілітації, вважає Олег Онишко, учасник АТО/ООС, член одного з ветеранських об’єднань міста. «У Маріуполі не вистачає ветеранського хабу, і на прикладі Львова та Хмельницького вважаю, що підтримкою могла б стати виплата на момент демобілізації, адже іноді, на перший погляд, невеликі гроші мають велике значення», — зазначив він. Загалом на обліку в цьому місті перебуває понад 5,5 тис. ветеранів, на спеціальну міську програму «Маріуполь з турботою про Вас» виділяють 18 млн грн на рік. За ці кошти забезпечують матеріальну допомогу, грошові виплати, сплачують курси та програми навчання й перепідготовки ветеранів та їхніх дітей, оздоровлюють учасників бойових дій. Для порівняння, у Львові 7,5 тис. учасників бойових дій, а обсяги фінансування сягають 100 млн грн на рік.

Так виходить, що окремі громади краще справляються з проблемами своїх земляків, ніж ціла держава. Основними проблемами національного рівня залишаються такі: майже не працює Міністерство в справах ветеранів у регіонах, досі не оновлено закон про статус ветеранів. Наразі у ВРУ перебувають п’ять різних законопроєктів, але на восьмому році війни закон 1993 року лише оновлявся, і в ньому немає жодного слова про такі важливі моменти, як-от освіта, підтримка бізнесу, додаткові стипендії. Не згадується там і про іпотеку чи співфінансування в отриманні житла.

А поки що в Україні залишаються три основні перешкоди для успішної реінтеграції ветеранів: нестача адміністративного потенціалу міністерств та міжвідомчого співробітництва; недостатня протидія загрозі політичної маргіналізації та радикалізації, а також посилення суспільного розколу, що веде до відчуження ветеранів як соціальної групи. Мінветеранів не має достатнього політичного впливу, фінансування та адміністративного охоплення для формування й реалізації загальної стратегії реінтеграції учасників бойових дій.

Крім того, проблемою залишається співпраця з набагато впливовішими відомствами — Міноборони та МВС. На політичному рівні відчуження ветеранів створює ризик відштовхнути частину з них в обійми радикальних груп. Ця радикалізована меншість тепер домінує в дискурсі щодо політичних поглядів учасників війни, що спричиняє ще більшу недовіру населення до спільноти загалом. Про це каже дослідження, проведене Фондом Конрада Аденауера в Україні, що опублікували у квітні 2021 року.

Ветеранська спільнота нерідко пасивна, але якщо надати цій силі мотивацію та поштовх, то це буде одна з найактивніших верств суспільства. Буває, що ветеранів ділять на «правильних» та «неправильних», часто влада не хоче з ними діалогу. Проте саме вони можуть та мають стати найкращою частиною суспільства.