Постправда – це вже "дофашизм", застерігає автор "Кривавих земель" та низки інших робіт, знаменитий американський історик Тімоті Снайдер у своїй статті для New York Times. (Переклад: видання "Тексти")

Закликаючи 6 січня йти на Капітолій, Трамп робив те саме, що й завжди – він не сприймав виборчу демократію серйозно.

Він іще в 2016 році, вигравши, заявляв, що за його опонентку Гілларі Клінтон вкинули мільйони фальшивих голосів. А у 2020-му, коли соцопитування показували перевагу Байдена, Трамп місяцями послідовно говорив про підготовку фальшування.

Люди йому вірили, що не дивно. Люди схильні вірити в те, у що вони вже вірять і хочуть продовжувати вірити. Так працює і фашизм.

Ще Арістотель застерігав, що в демократії багатий талановитий демагог може заволодіти умами мільйонів. Саме тому в нинішні конституції, зокрема у США, вписані системи противаг. Жодна гілка уряду не має переважати.

Однак деякі республіканці вважають, що можуть здобути владу без демократії. Очевидним став розкол у Республіканській партії між цими "гравцями" та прихильниками демократичного переходу влади.

Оскільки ж частина конгресменів наче підтримала ідею, що вибори "крадені" – то як можна дозволити Конгресу продовжувати затверджувати результат? І результатом став штурм.

Постправда – це "дофашизм", пише Тімоті Снайдер. Якщо ми відмовляємося від правди, ми даємо владу тим, хто має владу та харизму, щоб замінити правду виставою.

Без згоди щодо базових фактів громадяни не можуть утворити громадянське суспільство, яке дозволить їм захищатися від тиранів.

Якщо ми втрачаємо інституції, що утворюють факти та які залежать від нас – ми заблукаємо у привабливих абстракціях і фікціях.

Правда захищається особливо погано, коли її мало, й доба Трампа у США – як і епоха путіна на росії – це доба занепаду справжніх новин із місць. Їх заміняють соцмережами, але останні – не замінник: вони підтримують наші упередження, коли ми шукаємо емоційного комфорту, що означає втрату розрізнення між тим, що ми відчуваємо як правдиве, і тим, що насправді є фактом.

Постправда розмиває верховенство права і схиляє нас до режиму міфу. В останні чотири роки американські політологи, історики, соціологи обговорюють, чи можна згадувати фашизм, коли йдеться про трампістську пропаганду.

Зручно вішати на будь-яке порівняння ярлики, зручно робити з таких порівнянь табу. Краще, однак, розглядати фашизм не як історичне явище міжвоєнної Європи, а як певний набір зразків (патернів) людської поведінки.

На мою думку, пише Снайдер, краще знання про минуле – фашистське і не тільки – дозволить нам помітити та концептуалізувати елементи сучасного, на які інакше можна не звернути увагу.

Мені, пише Снайдер, уже в жовтні було очевидно, що поведінка Трампа є підготовкою до спроби заколоту, і я заявляв про це у ЗМІ, й не тому, що теперішнє якось повторює минуле – а тому, що минуле висвітлює теперішнє.

Трамп, як й історичні фашистські лідери, презентує себе як єдине джерело істини. Його використання терміну "фейкові новини" та "леймстрім" щодо всіх великих ЗМІ дуже нагадувало нацистське Lügenpresse (брехливі ЗМІ). Трамп навіть називав журналістів "ворогами народу". Нацисти пробували замінити плюралізм газет за допомогою радіо, Трамп намагався робити те саме через соцмережі.

Завдяки технологічним можливостям і особистому таланту, Трамп брехав зі швидкістю, яка раніше була недоступна. Переважно це були "маленькі брехні", але їхній ефект був кумулятивним.

І зараз ми бачимо, як це переросло у великі брехні, про нелегітимність виборчої системи США загалом. А уявлення про нелегітимність демократичної системи – це прямий шлях до ми пам'ятаємо чого.

Друзі! Важливо! Ми переходимо на розповсюдження інформації лише в YouTube, Facebook та Тelegram-каналі.

Інформаційні стріми з 8 ранку до 0 ночі у співробітництві з відомими журналістами та блогерами на каналах UMN та skrypin.ua

Наш Facebook: https://www.facebook.com/UkrMediaNetwork

Наш Тelegram: https://t.me/UMNuaНаш Twitter: https://twitter.com/UMN_ua